РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ «МОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ Д. І. ЯВОРНИЦЬКОГО»

Н. М. Бобух

 

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ

«МОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ Д. І. ЯВОРНИЦЬКОГО»

(автори Н. Г. Майборода, І. С. Попова;

Дніпропетровськ : Акцент ПП, 2016. – 152 с.)

 

У листопаді 2015 року науково-освітянська й культурна спільнота України відзначила 160-річчя від дня народження Дмитра Івано­вича Яворницького, життя і творчість якого протягом багатьох років пов’язані із Катеринославщиною (очолював музей імені Олек­сандра Поля, плідно працював у різних часописах, подаючи етногра­фічні матеріали та історичні нариси, насамперед з історії запо­розького козацтва, у Катеринославській ученій архівній комісії, брав активну участь у розбудові катеринославської «Просвіти», у роботі курсів народних учителів, керував науково-дослідною кафедрою україно­­­знавства Катеринославського університету тощо). І хоч Дмитро Івано­вич Яворницький відомий передусім як історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, він є також автором оригінальних художніх творів, прозових і поетичних. Літературна спадщина Д. І. Яворницького, яка є закономірним продовженням його історичних та фольклорно-етнографічних праць, чимала за обсягом і своєрідна за характером відбиття дійсності.

Прикметним є те, що, з одного боку, у своїх художніх творах він, відтворюючи реалістичні картини із життя українського села сучасної йому епохи, творчо наслідує традиції класичної літератури (Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, І. С. Нечуя-Левицького та ін.), а з іншого – робить істотний крок в естетизації народнорозмовної стихії, активно послуговується фольклорною та розмовною мовою. Маємо констатувати, що мова його художніх творів не дістала у вітчизняному мовознавстві всебічного аналізу й оцінки, хоч, безумовно, заслуговує на окреме дослідження. З огляду на це актуальність і доцільність рецензованої монографічної праці, умотивована потребою теоретичного осмислення мовної спадщини Дмитра Івановича Яворницького та мовностилістичного аналізу його творів, є незаперечною.

Видання складає три розділи.

У першому розділі «Становлення мовної особистості Д. І. Явор­ницького» подано виважений і послідовний огляд місця й ролі історика у вітчизняному мовно-літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст., зазначено причини, що підштовхнули історика до занять літературною творчістю. У монографії правомірно стверджено, що хоч мовна особистість Дмитра Івановича й формувалася в умовах українсько-російського білінгвізму, але щире захоплення історією свого народу, запорозького козацтва поступово зробило з нього «типового етнографічного українця». Теоретичним підґрунтям монографії стали праці зарубіжних і вітчизняних мовознав­ців, у яких охарактеризовано різні підходи до реконструкції мовної особистості з урахуванням лінгвістичних, психологічних та соціальних чинників. Дослідники обґрунтовують спосіб реконструкції мовної особистості автора через вивчення мови його творів. До багатоаспект­ного аналізу детермінантів формування мовного портрета Д. І. Яворни­цького залучено відомості про його публіцистичну, редакторську, лексикографічну, етнографічну діяльність.

У другому розділі монографії «Особливості мови художніх творів Д. І. Яворницького» йдеться про ідіостиль й індивідуально-ав­тор­­ську мовну картину світу історика. Науковці М. Г. Майборода та І. С. Попова поетапно аналізують лексико-фразеологічні джерела його мовотворчості. З’ясовано, що основу мови художніх творів історика становить загальновживана лексика, уживання етнографізмів як марке­рів матеріальної й духовної культури України. У контексті дослідження лексико-фразеологічних особливостей худож­нього мовлення митця подано аналіз різних груп лексики (професійно-вироб­ничої, термінологічної, релігійної, розмовної, діалектної), закценто­вано увагу на вживанні загальномовних і трансформо­ваних фразео­логізмів. На нашу думку, варто було б докладніше зупинитися на харак­те­ристиці регіональних лексичних і фразеологічних одиниць, що може стати предметом окремого дослідження.

У монографії наголошено на тому, що мовна картина світу, яку створив Д. І. Яворницький, має антропологічне спрямування. Номі­на­цію особи розглянуто як окреме лексико-семантичне поле, що стано­вить фрагмент мовної картини світу. Етнолінгвальну картину світу репрезен­тують описи природи в художніх творах Д. І. Яворницького. Серед найуживаніших тропів виділено порівняння, епітети, синек­доху, що постають засобом реалізації основної мети письменника – зобразити життя й побут українського народу. Натомість зазначено, що метафора в художніх текстах Д. І. Яворницького не є презентабель­ною порівняно з іншими індивідуально-стильовими засобами мовної виразності.

У третьому розділі «Мовна особистість Д. І. Яворницького в епістолярних текстах» досліджено функційно-стильові особливості епістолярію, зокрема проаналізовано форми звертання і прощання в листах, подано варіанти самономінації Д. І. Яворницького-адресанта, визначено особливості мовного втілення світоглядних понять та функ­ційно-стильові ознаки лексики і фразеології в епістолярії митця. У підрозділі «Проблеми мови в епістолярній спадщині Д. І. Яворни­цького» подано погляди історика на розвиток і функціонування української мови. Спираючись на відповідну теоретичну базу, автори поєднали лінгвістичний аналіз тексту із залученням світог­лядних, естетичних настанов письменника, що допомогло виявити художньо-мовні принципи їх вербалізації. Такий підхід умож­ливив визначення своєрідності мовної особистості Д. І. Явор­ницького, яка виявилася передусім у наслідуванні традицій етнографізму.

Наукова розвідка Н. Г. Майбороди й І. С. Попової є першою ком­плекс­­­ною, цікавою та ґрунтовною лінгвістичною студією узагаль­нюваль­ного відтворення мовного світу письменника, що стане поваж­ним внеском у лінгвістичний доробок з проблем реконструкції мовної особистості. Видання стане в нагоді дослідникам, студентам, краєзнавцям і всім, кого цікавить історія та мова Дніпропетровщини. Поза сумнівами практичне значення результатів здійснених досліджень і перспективність зазначеної проблематики.

Автори монографії «Мовний потенціал творчої спадщини Д. І. Яворницького», оцінюючи спадщину однієї із найвизначніших постатей наукового й культурного життя України другої половини XIX – першої половини ХХ ст. справедливо висновковують, що ця спадщина «має непересічне значення для розвитку україн­ської гуманітарної науки, а також для відродження історичної пам’яті й на­ціо­нальної самосвідомості українського народу» (с. 12). Ця думка особливо актуалізована в непростих умовах сьогодення, в умовах процесу становлення незалежності нашої держави, який триває.

 

Надійшла до редколегії 19.06.2016