ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ІМЕННИКА В ЗАПЕРЕЧНИХ КОНСТРУКЦІЯХ: РОДОВИЙ ЧИ ЗНАХІДНИЙ

УДК 811.161.2:81’366 (542:544)

О. Є. Заневич, М. В. Гнатюк

 

ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ІМЕННИКА В ЗАПЕРЕЧНИХ КОНСТРУКЦІЯХ:

РОДОВИЙ ЧИ ЗНАХІДНИЙ

 

Проаналізовано неоднакове вживання генетива й акузатива при запереченні у слов’янських мовах. Встановлено, що в українській мові віддавна наявна тенденція до співдії родового і знахідного відмінків у заперечних конструкціях, у яких вони між собою конкурували. Утім, і до сьогодні тривають дискусії щодо вживання акузатива. На підставі писемних пам’яток української мови, діалектних та художніх текстів простежено особливості функціонування генетива та акузатива при запереченні.

Ключові слова: літературна норма, пам’ятки української мови, діалект, заперечна конструкція, дієслово, родовий відмінок (генетив), знахідний відмінок (акузатив), об’єкт дії.

 

Проанализировано неодинаковое использование генетива и аккузатива в от­ри­цательных конструкциях в славянских языках. Доказано, что в украин­ском языке издревле существовала тенденция использовать родительный и винитель­ный падежи в отрицательных конструкциях, в которых они между собой конкурировали. Однако до сих пор дискутируется вопрос об употреблении аккузатива. На мате­риале письменных документов украинского языка, диалектных и художественных текстов прослежены особенности функционирования родительного и винительного падежей при отрицании.

Ключевые слова: литературная норма, памятники украинского языка, диалект, отрицательная конструкция, глагол, родительный падеж (генетив), винительный падеж (акузатив), объект действия.

 

In this article the presence of different usage of genitive and accusative in negative constructions in Slavic languages is analyzed. It was found in the Ukrainian language long ago there was a tendency for joint action of genitive and accusative in negative constructions in which they competed with each other. However, until now in Ukrainian linguistics discussions are being held about using in this situation the accusative case. On the basis of written records, the dialect and literary texts are traced to the peculiarities of genitive and accusative with negative constructions in Ukrainian language.

Keywords: literary norm sights Ukrainian language, dialect, negative structure, verb, genitive (genetive), accusative (accusative), the object of action.

 

У ХХ – на початку ХХІ ст. лінгвісти звернули увагу на особливості вживання родового та знахідного відмінків у заперечних конструкціях у загальнослов’янському контексті та в кожній слов’янській мові зокрема [див.: 2; 10; 20; 21]. На думку Є. Тимченка, «въ словянскихъ языкахъ, а также въ литовском; латышскомъ и отчасти готскомъ и средне-верхне-нhмецкомъ, если отрицаніе относится къ мысли целаго предложенія, то дополненіе при глаголахъ действительныхъ стоитъ не въ винительномъ, а въ родительномъ падеже» [17, с. 144]. Згодом Л. Булаховський зауважив, що «слов’янські та балтійські мови широко вживають родовий відмінок при запереченні, що дає привід деяким ученим (О. Томсону, І. Ендзеліну) бачити в такому вживанні явище вже слов’яно-балтійської доби. Родовий відмінок основ на —о слов’ян­ських мов морфологічно становить, принаймні почасти, […] відмінка із значенням віддалення, відштовхування тощо від чогось. Таке значення, природно, легко зв’язалося саме з запереченням, зумовивши відповідні синтаксичні конструкції» [1, с. 555].

У сучасній українській мові літературною нормою прийнято вважати вживання родового відмінка замість знахідного в заперечних конструкціях [3; 4; див. також: СУМ 2001*; СУМ 2001; СУЛМ 2011 тощо], утім, у поєднанні дієслова із заперечною часткою не помічено тенден­цію взаємозаміни акузатива та генетива.

Мета цієї розвідки – репрезентувати використання родового та знахідного відмінків у заперечних конструкціях на загальнослов’ян­ському тлі, а також виявити особливості їх функціонування в україн­ській мові. Актуальність нашого дослідження зумовлено тим, що в українському мовознавстві до сьогодні тривають дискусії щодо доцільності використання знахідного відмінка при запереченні.

Потрібно наголосити, що в багатьох слов’янських мовах іменник при запереченні представлено формою родового відмінка. Чимало прикладів зафіксовано в польській мові: Nie ma/było/będzie szynki, owoców; Janka nie ma/było/ będzie na wykładzie; Konrad pijanej nie dzielił biesiady; Nie mam czasu nic czytać; Czego potrzebujesz, duszyczko?; Dziś nam szlachectwa przeczą; Nie widziałem wczoraj Ewy; Nie czytałem jeszcze tej ksiązki [20, с. 435–436; 21, с. 310–311]. Генетив послідовно репрезентовано в словенській мові, наприклад: Matijaž nima sestre; Ničesar ti ne bom povedal; Bele moke nimamo več; Takih reči mi ni treba praviti. Виявлено утім, і поодинокі випадки функціонування знахідного відмінка в розмовній словенській: To se ne sme pozabiti замість: Tega se ne sme pozabiti [20, с. 436]. Натомість у лужицьких мовах родовий відмінок є факультативним варіантом знахідного. Для прик­ладу, у верхньолужицькій мові використання генетива, переважно пов’язано з певними дієсловами (наприклад, мати): Swojego satoka a domčka nihdźe nima; Swój statok a domčk nihdźe nima; у нижньо­лужицькій – із уживанням виразів ani і nic: Wona rada spĕwašo, lĕcrownož žeden mocny głos njemĕjašo; njepowĕdašo won žed­nogo słowka serbski [20, с. 439].

У чеській, словацькій, сербській та хорватській мовах родовий відмінок у заперечних конструкціях виходить з ужитку й умови його використання ідентичні наявним у лужицьких мовах, наприклад: Nemám peňez, Nezastává žádného významného postavení (чеською); nechciet’ kávy, nemat’ zmyslu, …nemal ani začiatku, ani konca (словацькою); ne obracáti pažnje, ne igrati nikakve uloge, пета revolvera (сербською, хорватською) [20, с. 439–440]. Дослідники вважають, що використання генетива в чеській мові має книжний характер і постає ознакою стилістики (найбільш продуктивний в ареалі східної частини Моравії та східної Чехії). Щодо сербської мови, то родовий відмінок, який є «маркованою формою, а його вживання вказує на неозначеність, уза­галь­неність» [10, с. 120], майже повністю замінено знахідним. Схожа ситуація і в хорватській мові, щоправда частотність вико­ристання родового із запереченням тут вища, ніж у сербській [20, с. 440].

У білоруській мові здебільшого не існує семантичної відмінності між використанням об’єкта дії в родовому чи знахідному при запере­ченні (не спаткаў сястры не спаткаў сястру, не допісаў пісьма не допісаў пісьмо) [6, с. 303]. Утім, у виборі конкретної відмінкової форми простежено певну закономірність. Акузатив наявний, коли: 1) увагу мовця зосереджено на об’єкті; 2) об’єкт виражено власною назвою; 3) об’єкт у препозиції до дієслова із запереченням. Натомість форму родового відмінка зазвичай ужито: 1) у заперечних реченнях з часткою ні; 2) з дієсловами на позначення мислення, сприйняття, бажання; 3) в усталених сполуках з абстрактними іменниками: З першага дня не ўзлюбілі Верамейчыкі Зосю; Твар не хаваю од ветру; Лабановіч ужо не мог змяніць тонТады ніякага апраўдання нічаму я не шукаў; Hi днём ні ноччу ад турбот спакою ён не мае [6, с. 438–439].

Для російської мови властиво співіснування форм родового і зна-хідного, утім, характерна риса офіційної мови – використання генетива. Потрібно зазначити, що іменник у формі родового відмінка при запереченні вживають тоді, коли прямий додаток позначає об’єкт сприйняття, очікування, бажання. В інших випадках можливе вживання і родового, і знахідного відмінків, а іноді перевагу надано саме акуза­тиву, якщо прямий додаток: 1) у препозиції до дієслова з не: Мать свою он не помнил; 2) позначає предмет, про який уже йшлося: Я больше не встречал эту девушку; 3) залежить від дієслова, що входить до складе­ного дієслівного присудка: Мы не догадались написать записку [7, с. 562–563; 20, с. 437].

Родовий при запереченні в українській мові, порівняно з росій­­ською, представлено значно ширше [див.: 11, с. 204; пор.: 20, с. 438]. Відмінності використання генетива та акузатива в українській та росій­­ській мовах докладно обґрунтував Є. Тимченко, зауваживши, що «въ первомъ [великорусскомъ] различіе винительнаго и родитель­наго при глаголе съ отрицаніемъ, можетъ быть, еще чувствуется, тогда какъ во второмъ [малорусскомъ] оно не сознается, и было бы безразлично сказать съ винительнымъ: Ой піду я на Будилів, на тоту Сучаву, Поки буду, не забуду дївчину чорняву (Е. Зб. XVII, с. 29), или съ родительнымъ, наприклад: Хоть коня немає, то кінь другий буде; Я своєї дївчиноньки повік не забуду (Метл., с. 27), если бы винительный въ первыхъ случаяхъ не былъ болhе удобенъ по требованию рифмы и размера (коломийка)» [17, с. 156].

На думку лінгвістів, використання родового відмінка передбачено за таких умов: 1) при незмінних заперечних словах нема, немає; 2) у заперечних реченнях, де значення минулого часу передано сполукою не було, а значення майбутнього часу – сполукою не буде; 3) якщо наявне заперечення (частка ні як самостійна одиниця чи як префікс у складі слів); Не читає ні газет, ні журналів; Ніхто цього браслета не брав до рук; 4) якщо вказано на частину від цілого: не приніс води; 5) якщо наявні дієслова зі значенням сприйняття, думки, бажання (бачити, чути, думати, знати, хотіти, розуміти, бажати та ін.): Не чув в її словах жалю; 6) якщо в ролі додатка вжито абстрактний іменник: Я не шукаю веселощів; 7) у сталих сполуках з наявними в них абстрактними іменниками: не вживати заходів, не брати участі, не мати спокою, не викликати довіри тощо [4, с. 47; 16, с. 218].

Продуктивність родового відмінка в заперечних конструкціях виявлено і в пам’ятках української мови, наприклад: гост@ нє приневолити но куда хочєть туды поидєть (Грамота, 1361) [цит. за: 12, с. 186]. Професор Булаховський Л. зазначає про таку тенденцію навіть і в тих випадках, коли «словом керує інфінітив, що тільки прилягає до дієслова (переважно службового) із запереченням: аще поhхати бяше Обрину. не дадяше въпрячи коня ни волу (Іпат., 6); Да­нилъ же не xoтh оставити матери своєи (Іпат., 727); а пан игнат облазніцкій. не моглъ под­перети cвhдки. и очистити своих лістовь (грамота кн. Ф. Лю­бар­товича, 1421)» [1, с. 555–556]. У документах XIV–XVII ст. керування до­пускало «обидва варіанти – знахідний та родовий відмінок – і, здається, без будь-якої переваги того чи іншого з них. Порядок слів мало впливав на диференціацію відмінків» [9, с. 133], хоча в універсалах і листах Б. Хмельницького в заперечних реченнях об’єкт дії зде­більшого вживано в родовому відмінку: и до тыхъ часъ отъ безбожныхъ арианъ покою не маемъ (8. VI. 1648); абысте жодной… и найменшой кривды чинити не важилися (5. XII. 1651) [11, с. 204]. Отже, генетивні та акузативні конструкції із часткою не поширені в пам’ятках україн­ської мови XVI–XVII ст. Щодо частотності вживання, то знахідний відмінок при запереченні значно поступається родовому – виявлено заміну акузативної форми іменників на генетивну: wстрhже волосы не бuдете стричь волосовъ; учинил gсми книги книг не друковали; млынъ зопсовано млына нg подтопил; косити сgно было винни пр#тати сена не повинни; справы пошарпали нg пgрgписuй справъ тощо [див. також: 8; 15].

Зауважимо, що теоретичні узагальнення про використання родового та знахідного відмінків у заперечних конструкціях репрезентовано в граматиках та мовознавчих працях кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Зокрема, особливості функціонування відмінків при запереченні досліджували С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер, В. Коцов­ський та І. Ого­нов­ський, Є. Тимченко, В. Сімович, О. Синявський, П. Горецький та I. Шаля, М. Перегінець [14]. Згодом над цією проб­ле­мою працювали Ю. Шевельов [18], О. Курило та І. Вихованець [2; 3; 4; 5], принагідно – Б. Кулик.

Ґрунтовно проаналізували вживання відмінків при запереченні С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер. Дослідники наголосили на закономір­ності переходу акузатива в генетив: Чую слова, а не розумію змислу; На місяцї нема людей; Причин годі найти; Хто не звик правди поважати, той завсїди ласий панувати (См.-Ст., Ґарт. Гр. 1893, с. 146). Згодом подали випадки, у яких після не, крім родового відмінка, можна вживати і знахідний – зосередили увагу на використанні таких конструкцій у поетичних творах, особливо в Ю. Федьковича: Не по­криють Україну червоні жупани; Душа не віщує своє горе; У нас великі приправи не найдете; Серед пилипівки скрипку не можна навіть зачепити (См.-Ст., Ґарт. Гр. 1907, с. 179; См.-Ст., Ґарт. Гр. 1914, с. 130; См.-Ст., Ґарт. Гр. 1928, с. 136; См.-Ст., Ґарт. Гр. 1919, с. 179). У німецько­мовній праці С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера «Grammatik der Ruthenischen (Ukraïnischen) sprache» (1913) зазначено, що в конструкціях Не покриють Україну червоні жупани; Душа не віщує своє горе; Не перекручуй мої слова; Я не беру з собою кожух смислове поле речень дещо змінюється, оскільки основне навантаження падає на іменники Україна, горе, слова, кожух (Sm.-St., Gart. Gr. 1913, с. 392).

Якщо в шкільних граматиках подано використання знахідного відмінка при запереченні в пре- та постпозицiï до простого чи складе­ного присудка, то в науковій граматиці С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер допускали вживання знахідного відмінка при запереченні лише у випадках, коли об’єкт дiï був у постпозицiï до присудка. Натомість уживання об’єкта дії в акузативі в препозиції до дієслова із часткою не дослiдники кваліфіку­вали як формальність, наприклад: У нас великі приправи не найдете. Серед пилипівки скрипку не можна навіть зачепити. Свою жінку я нїколи й не бачу (Sm.-St., Gart. Gr. 1913, с. 392). Отже, мовознавці виділили такі основні чинники вживання акузатива при запереченні: 1) стиль мови (праці 1907, 1913, 1914 рр.); 2) порядок слів та семантика дієслова й залежного іменника (праці 1907, 1913, 1914, 1928 рр.).

Паралельне функціонування родового й знахідного відмінків у заперечних конструкціях репрезентовано і в «Методичній граматиці української мови» (1900) В. Коцовського та І. Огоновського (чесний ненавидить зраду або зради; лихо не любить добра) (Коц., Огон. Гр. 1900, с. 79), і в «Грамматиці украінскоі мови» (1914) І. Нечуя-Ле­вицького (ти не позичив книжку і папір, а я не позичав нікому книжки й паперу; ми годуємо кабана й вівцю на заріз, а ви не годуєте ні кабана, ні льохи) (Нечуй-Лев. Гр. 1914, с. 12).

У «Граматиці української мови для самонавчання» (1921) В. Сімович зазначив такі умови вживання родового відмінка при запереченні: 1) після перехідних дієслів заперечних: Не любиш правди (Тобіле­вич); Не кидай матері! (Шевченко); 2) після присудків, які містять заперечення думки, наприклад: Боронити му [= не давати му] вступу до вас спижевими шпичками (Франко); Тільки одної слави бережи ся [щоб не кинув на тебе хто] (Збірн. Чубинського); Пішла кудись: сїней забула замкнути [= не замкнула] (М. Вовчок); 3) у безпідметових реченнях: Такого ще поганця не бувало (Глїбів); Хто пізно встає, тому хлїба не стає (нар. припов.); Анї виду видати, ані чутки чувати! (нар. погов.); Час приходить умірати, нїкому поради дати (нар. пісня)» (Сім. Гр. 1921, с. 468). Утім, мовознавець зауважив, що знахідний відмінок при запереченні також можливий і «то головно тоді, коли лад слів у реченні такий, що предмет стоїть перед дієсловом, н. пр.: Я рідну Україну не проміняю на чужину (Глїбів), пор.: Не вимили біле личко слізоньки дівочі…, не розплете білу косу, хустку не завяже (Шевченко); Чому мені Бог не дав сестру  (Федькович); Твій син не по­дав імя своє в неславу (Франко); Ярема не клене долю (Шевченко); Ту перлину не дістати нї з печер землї, нї з моря (Самійленко); Не молила ся за мене, поклони не била моя мати (Шевченка); Одна, тай ту не буду бачить (Тобілевич); У нас великі приправи не найдете (Федькович); А її саму не обмовляють, не прозивають (Маковей); Жаданий спокій мій ти не тривож, дикий серця пал не воруши (Черкасенко) (Сім. Гр. 1921, с. 373–374).

На вживання акузатива в заперечних конструкціях звернули увагу згодом П. Горецький, I. Шаля, О. Синявський та П. Ковалів, стверджуючи, що заміна знахідних відмінків на родові не обов’язкова, і в українській мові досить часто буває знахідний і при не, наприклад: Не перекручуй мої слова (нар. опов.); Не захотів узяти другу жінку (Кв.-Осн.); Не покриють Україну червоні жупани (Т. Шевч.); Хто й не любив покійну, так і той плакав (Грінченко); А пастки ставити і невід затягати не вмів (Леся Українка) (Гор., Шаля УМ 1929, с. 170; Син. Порадник 1922, с. 114; Син. Норми 1931, с. 244; Син. Норми 1941, с. 240; Ков. Гр. 1946, с. 90–91). Генетивна та акузативна конструк­ції, як зазначила О. Курило, «хоч здебільшого й не різняться значінням, інколи проте можуть мати різні відтінки» (Кур. Уваги 1960, с. 73). Дослідниця виокремила умови, за якими слід надавати перевагу акузативним формам при запереченні: 1) якщо «дієслово з запере­ченням або об’єкт, що при дієслові з запереченням, має на собі психічний наголос. […] Причому заперечній чинності може бути протиставлена друга, незаперечна чинність: Не грай пісню, а співай її; 2) об’єктові, що має на собі психічний наголос у фразі, також і наголошеному атрибутові, що з об’єктом зв’язаний, може бути протиставлений другий об’єкт чи атрибут: Не вловили долю, а вловили щуку; 3) якщо відсутнє протиставлення у другому реченні чи слові, але з контексту можна про нього здогадатися; 4) залежно від ритму (переважно у приказках) або від ритму та рими (у піснях)» (Кур. Уваги 1960, с. 73).

Уже Ю. Шевельов зауважив, що в заперечних конструкціях об’єкт переважно ставиться в родовому відмінку, утім, «досить часто, особливо в усній мові, лишається знахідний відмінок, наприклад: Ніколи, ніколи, ніколи не вгледиш кохану, юначе (Малишко); Не вернеться чорно­бривий, та не привітає, не розплете довгу косу, хустину не зав’яже (Шевченко)» [18, с. 204]. Акузатив при запереченні, на думку мовознавця, загалом більше акцентує на самому об’єкті, натомість генетив на пер­ший план ставить заперечення як таке: Він не читав книжку Він не читав книжки.

Згодом Б. Кулик зазначає, що основна форма вираження додатка при запереченні – родовий відмінок; це засвідчено в народній твор­чості – у казках, прислів’ях, піснях, а також у поезіях, близьких за своїм стилем до народної творчості. Утім, на думку дослідника, прямі додатки можна вживати у формі родового і знахідного відмінків при заперечних присудках як рівнозначні – Законів боротьби нікому не зламать, закони материнства не перемінить) або як відмінні через лексико-граматичні і стилістичні чинники – Не взяв сало (все) і Не взяв сала (у неозначеній кількості) (Кул. Курс 1961, с. 69–70).

У сучасному українському літературному вжитку спостерігаємо такі тенденції щодо доцільності використання знахідного відмінка в запереч­них конструкціях: 1) назви конкретних предметів уживаніші в названій конструкції ніж назви абстрактних понять: Мати й бабуся не схвалювали цієї моєї витівки (Сміл.) – Неситий не виоре на дні моря поле (Шевченко); 2) властивіше дієсловам фізичної дії [2, с. 20; 13, с. 67–68 тощо]. Лише акузатив потрібно використовувати, якщо: а) указано конкретний предмет або точно визначено число: Він не додав мені сто карбованців; б) додаток – іменник – назва істоти: Хвороба ще довго не покидала дівчинку; в) додаток стоїть у препозиції до діє­слова: Хату не замів (але: не замів хати); г) додаток залежить від інфінітива, який уходить до складеного дієслівного присудка: Учень не встиг написати твір (але: не написав твору) [16, с. 218; див. також: 2, с. 25; 13, с. 68–69].

Українські мовознавці акцентують увагу на диференціації щодо використання обох відмінків, зокрема за допомогою родового при перехідних дієсловах з заперечною часткою не передають неозначе­ність об’єкта, а за допомогою знахідного – його окресленість, означе­ність, пор.: Щоб віршів не писати в темноті (Павличко); Смерто­носним попелом палубу їхню не засипало (Гончар) [2, с. 25; 3, с. 193; 5, с. 209; 13, с. 69].

Неоднорідно представлено використання генетива та акузатива при запереченні на українському діалектному просторі. Так, у південно-східному наріччі спостерігаємо заміну знахідного відмінка родовим, наприклад: І дурна я, тошо я, бачите, я документів не збирала (7, с. 32); Раньше гребішків не було (7, с. 49); Ну а телиця що ж? Молока не дає (7, с. 55); Я жита не жала, чесний хрест держала (7, с. 57); Німці […] курей не брали, їх кормили; їли, щоб спасти свою душу, ну не спасли оце душі (7, с. 59); Я росла, сказать, розкошів не бачила (7, с. 80). Натомість у говірках південно-західного наріччя це явище репрезентовано непослідовно. Зокрема зафіксовано заперечні конструк­ції з генетивом: Ей не піду на войну, ей бо я не мам коня (5, с. 46); Моі млады часы, ей, не ужыли красы; Капелюша не мам, ей, ани при нім перка, и паличкы не мам, гей, чым я буду черкав (5, с. 56); Ци буде що з того, ци-ле ні, не жалій серденька ты мені (10, с. 56); Я бым тебе переночувала, жебы я ся зрады не бояла (10, с. 82); Гуски не пекли; не било такого їденя; свахи не видно; не мав від нікого ньякої приємності; шлюба не берут (11); Хати ні доріхтував (9, с. 38); Смерти ні завдавайте; моци ні май (9, с. 44); Старих ні було дома (9, с. 58); Ні неси ту дрік (9, с. 58); Муки німа; ні дают горівочки (9, с. 68) тощо. Виявлено також і вживання при запереченні знахідного відмінка, для прикладу, у гуцульському діа­лекті: горівку ні пйеш (9, с. 36); географію, історію ні любит (9, с. 38); куповані баранчики ні треба їсти (9, с. 55); корову ні гонна була здоїти (9, с. 57); най корову ні бйе (9, с. 58); ні додала міні дві сотці (9, с. 62); би град ні бив городину (9, с. 66); ні клади там ручку (9, с. 76); ні траба кушіти ті кубаси (9, с. 100); у бойківському: коровай не пекли; гроші не дати; шоби не дав сестру; весілє не робили; двері не закривали; не знає її долю; не давали госьцям букетчики; не ставиш нам могорич; не берут участь (11); поодинокі випадки в лемківському: За коханым крайом тугу мы не розведут (5, с. 56); А я робыв и гводне, и гночы, не зароблю три грайцары прецінь (5, с. 81).

На акузативні форми при запереченні в південно-західному ареалі звернув увагу ще Є. Тимченко, уважаючи, що знахідний відмінок «возможенъ, но встрhчается редко, болъше в песняхъ по требо­ванію рифмы или размhра, и то преимущественно въ крайнихъ западныхъ (австрійскихъ) говорахъ, по всей вhроятности, подъ вліяніемъ словацкаго: Ой легінї, легіники, та легїні для вас, Та не ходїт попід хати та ни робіт галас (Е. Зб. ХІХ, с. 100); Я не люблю нї скрипочку, нї тоту дудочку (Камінне) (Іb., XVII, с. 110); Чи не зостріну І чи не зобачу Свою вірную дівчину (Гул. Арт., с. 26); Прикрию слідочок, Щоб не розвіяв, А щоб не розсипав Буйний вітер пісочок (Ib.)» [17, с. 155].

Паралельне вживання знахідного і родового при запереченні послідновно представлене в українській художній літературі: Живе собі, як хоче, хоч і шкоди не робить нікому; А цюці не хочеш?; Не мала сили сказати ані словечка; Довгої драбини Даруся не мала А Даруся і язик не проґлиґнула; Вона ніколи не палить тут свічку; Хай дурна її довбня болить, розколюється, але мову не вертає нізащо (6), Білизни не видно на фото; Щоб не псувати картинку в телевізорі; Не потребують привертати до себе увагу глупими вихватками; …доки мене не розбирав сміх і я не губила нитку розмови (4); Ніколи ще Кузьма Лемеха не міняв свого товару; Хай яка буде вода, а нам і колін не сягне; Якщо з тебе буде таке роботайло, як щебетайло, тобі у базарний день ціни не складуть; А у мене мого ремесла ніхто не одбере; Але й сліду не найшли; Нізащо дорогу додому не знайде; І бігатимеш ти у вовчій подобі по лісах та болотах, покуль яка людина страх та відразу не переборе і не кине табє з жалю окраєць хліба (3); Вона і не могла подолати тієї звички; Аби не викликати жодних підозр; Та іншого виходу вже не бачив; Аби клопоту не мати; Тета не дасть йому спокою; Але жодної опіки Ярош не потребував; У поліцію українців не брали; Хоч і продовжував жити, але сенсу життя не бачив (1); Я не відривав погляду від цих борозен; Намагався зайвого разу не привертати до себе уваги; Тоді я ще не знав запаху дорогих парфумів; Чи не почую десь поруч звуку її кроків (8); у сталих виразах: не мати чим хребта (хребет) прикрити; не клади пальця (палець) у рот; не мати де голови (голову) прихилити; куди і ворон кості (кісток) не заносить; зорі (зірок) з неба не хапати; не склепляти / не склепити очей (очі) тощо [див. також: 19, с. 71–75]; лише генетив виявлено в приказках: Баб’ячої брехні не об’їдеш і на свині; Не терши, не м’явши, не їсти калача; Не було в куми запаски, аж глядь кума в плахті походжає (2). Натомість у грама­тиках та навчальних посібниках початку ХХІ ст. указано на норматив­ність лише уживання родового відмінка в заперечних конструкціях (див.: СУМ 2001; СУМ 2001; СУЛМ 2011 та ін.).

Слов’янські мови пішли різними шляхами щодо творення заперечних конструкцій: у західнослов’янській групі мов переважає родовий відмінок, у південнослов’янській – знахідний, а в східно­слов’ян­ській – непослідовне функціонування обох відмінків, а в окремих випадках – їх взаємозаміна. В українській мові віддавна існувала тенденція до співдії родового і знахідного відмінків у запереч­них конструкціях, у яких вони між собою конкурували. Попри паралельне існування генетива й акузатива при запереченні в діалектах та в худож­ній літературі, норма регламентує вживання лише родового відмінка. Незважаючи на бажання не розхитувати норми, питання використання акузатива в заперечних конструкціях залишається дискусійним.

 

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

  1. Булаховський Л. А. Вибрані праці: у 5 т. / Л. А. Булаховський. – К. : Наук. думка, 1977. – Т. ІІ : Українська мова. – 627 с.
  2. Вихованець І. Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1971. – 110 с.
  3. Вихованець І. Родовий відмінок / І. Вихованець // Українська мова : енциклопедія / [редкол. : В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 2000. – С. 518–519.
  4. Вихованець І. Улюблений відмінок заперечних речень / І. Ви­хованець // Українська мова. – 2003. – № 2 (7). – С. 47.
  5. Вихованець І. Знахідний відмінок / І. Вихованець // Українська мова : енциклопедія / [редкол. : В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.]. – К. : Укр. енцикл., – 2004. – С. 209–210.
  6. Граматыка беларускай мовы / [рэд. : К. К. Атраховіч, (Крапіва), М. Г. Булахаў, П. П. Шуба]. – Мінск : Выд-ва АН БССР, 1962. – Т. І. : Марфілогія. – 680 с.
  7. Грамматика русского языка. – М. : Изд-во АН СССР, 1954. – Т. ІІ. : Синтаксис. – Ч. 1. – 703 с.
  8. Заневич О. Є. Типи генітивних моделей при запереченні в україн­ській мові XVI – І половини XVII ст. / О. Є. Заневич // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика : зб. наук. праць / гол. ред. Л. І. Шевченко. – К. : Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2011. – Вип. 23. – С. 105–114.
  9. Зарудняк О. А. Безприйменникові придієслівні конструкції з родовим відмінком в українських пам’ятках ділового письменства XIV–XVII ст. / О. А. Зарудняк // Наукові записки Ізмаїльського пед. ін-ту. – Ізмаїл : Ізмаїльський пед. ін-т, 1962. – Вип. 3. – С. 119–137.
  10. Іванович М. Форма прямого додатка в заперечних конструкціях в українській і сербській мовах / М. Іванович // Проблеми слов’яно­знавства. – 2004. – Вип. 54. – С. 113–121.
  11. Ковалик І. Заперечні речення в листах і універсалах гетьмана Богдана Хмельницького / І. Ковалик // Ковалик І. І. Питання україн­ського і слов’янського мовознавства. Вибрані праці. – Львів ; Івано-Франківськ, 2008. – Ч. ІІ / упоряд. З. Терлак. – С. 187–204.
  12. Крижанівська О. І. Історія української мови: історична фонетика. Історична граматика : навч. посіб. / О. І. Крижанівська. – К. : Академія, 2010. – 248 с.
  13. Леонова М. В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / М. В. Леонова. – К. : Вища школа, 1983. – 264 с.
  14. Перегінець М. Синтаксичне вживання граматичних форм // Під­вищений курс української мови / [за ред. Л. Булаховського]. – Х. : Рад. школа, 1931. – С. 191–240.
  15. Рим’як О. Акузативні конструкції при запереченні в пам’ятках XVI – першої половини XVII ст. / О. Рим’як // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. праць. – Ужгород : Говерла, 2009. – Вип. 13. – С. 108–110.
  16. Cловник-довідник з культури української мови / [Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З.]. – [3-є вид., випр.]. – К. : Знання, 2006. – 367 с.
  17. Тимченко Е. Функціи генетива въ южнорусской языковой области / Е. Тимченко. – Варшава : Типографія Варшавскаго учебнаго округа, 1913. – 278 с.
  18. Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947–1953 рр.) / Ю. Шевельов ; упоряд. : Л. Белея, Л. Нуждак]. – К. : Темпора, 2012. – 664 с.
  19. Юносова В. О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові / В. О. Юносова. – К. : Знання України, 2003. – 126 с.
  20. Dalewska-Greń H. Języki słowiańskie / H. Dalewska-Greń. – Warszawa : Wyd-wo Naukowe PWN, 2002. – 665 s.
  21. Szober S. Gramatyka języka polskiego / S. Szober; W. Doro­szewski. – [4 wyd.]. – Warszawa : PWN, 1957. – 390 s.

ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Винничук Ю. Танґо смерті / Ю. Винничук. – Х. : Фоліо, 2012. – 379 с.
  2. Вирган І. О. Російсько-український словник сталих виразів / І. О. Вирган, М. М. Пилинська. – Х. : Прапор, 2009. – 864 с.
  3. Дрозд В. Листя землі : у 2 кн. / В. Дрозд. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2009. – Книга 1. – 703 с.
  4. Забужко О. Музей покинутих секретів / О. Забужко. – К. : Факт, 2009. – 832 с.
  5. Лемківські пісні / [уклад. М. І. Турко]. – Львів : Растр-7, 2009. – 164 с.
  6. Матіос М. Солодка Даруся. Драма на три життя / М. Матіос. – Львів : Піраміда, 2005. – 176 с.
  7. Північно-східна Слобожанщина (Новопсковський, Біловодський, Мілоський райони Луганської області) : матеріали фольклорно-діалектологічних експедицій / [упоряд. : Магрицька І. В., Семи­стяга В. Ф., Сікорська З. С., Чорнописький М. Г., Шев­цова О. В.]. – Львів : Вид. центр Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка, 2002. – 256 с.
  8. Роздобудько І. Ґудзик / І. Роздобудько. – Х. : Фоліо, 2007. – 222 с.
  9. Словник гуцульських говірок Річки та Яворова : у 4 кн. / М. М. Ас­таф’єва, Г. В. Воронич. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2014. – Кн. 1. – Скриптура перша : А–Ж. – 516 с.
  10. Тарасєвіч Б. Сьпіванкы бабы Ольгы / Б. Тарасєвіч, Ю. Ста­риньскій. – Лігниця, 2009. – 112 с.
  11. Хібеба Н. Приватний архів експедиційних діалектних записів з Бойків­щини, зібраних упродовж 1994–2015 рр.

 

Надійшла до редколегії 29.06.2016

 

* Тут і далі повні назви граматик української мови див. за виданням: Заневич О. Українська мова XVI–XVII ст. : дієслово. Семантика, перехідність, об’єкт : монографія / О. Заневич. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2015. – С. 250–259 (Сер. «Історія мови»).

 

 
 
Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів. За точність викладеного матеріалу відповідальність покладена на авторів.
Усі права застережені. Використання матеріалів – з дозволу редакційної ради

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2012-2015