МОВНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ДЕЕТИМОЛОГІЗАЦІЮ

УДК 811.161.2’373

Я. І. Рибалка, О. К. Степаненко

МОВНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ДЕЕТИМОЛОГІЗАЦІЮ

Розглянуто мовні чинники, що можуть впливати на затемнення етимології слів: історичні чергування, розходження в звуковому оформленні слів, повʼязані з асиміляцією та дисиміляцією, зміни етимології слова внаслідок різної артикуляції запозиченого звука, зміни звукової форми запозичень унаслідок впливу шляхів проникнення слова, залежність від безпосереднього або опосередкованого проникнення слів, зміни у морфемному складі слів, які відбиваються на їх етимології, зокрема спрощення, перерозклад, ускладнення.

Ключові слова: етимологія, фонетичні зміни, історичні чергування, асиміляція, дисиміляція, контамінація, артикуляція звуків, усна форма, писемна форма, мова-посередник, безпосереднє проникнення слова, деетимологізація, морфемний склад слова, спрощення, перерозклад, ускладнення.

Рассматриваются факторы, которые могут влиять на затемнение этимологии слов: исторические чередования, различия в звуковом оформлении слов, связанные с ассимиляцией и диссимиляцией, изменения этимологии слова вследствие различной артикуляции заимствованного звука, изменения звуковой формы заимствований вследствие влияния путей проникновения слова, зависимость от непосредственного или опосредованного проникновения слов, изменения в морфемном составе слов, которые влияют на их этимологию, в частности упрощение, переразложение, осложнение.

Ключевые слова: этимология, фонетические изменения, исторические чередования, ассимиляция, диссимиляция, контаминация, артикуляция звуков, устная форма, письменная форма, язык-посредник, непосредственное проникновение слова, деетимо­логизация, морфемный состав слова, упрощение, переразложение, осложнение.

The article deals with phonetic factors that could affect the eclipse of the etymology of words: historical alternation, the differences in sound form of words related to the assimilation and dissimilation, changes of the word etymology due to different borrowed sound articulation, changes in sound form of the borrowings because of the impact of the word penetration routes, the dependence on direct or indirect penetration of words, changes in morphemic structure of words which affect their etymology, in particular simplification, redecomposition, complication.

Keywords: etymology, phonetic changes, historical alternations, assimilation, dissimilation, contamination, articulation of sounds, verbal form, written form, language-mediator, direct penetration of word, deetimologization, morphemic structure of the word, simplification, redecomposition, complication.

Внутрішня форма слова давно потрапила у сферу інтересів зіставного мовознавства. Величезний функційний і семантичний потенціал, що закріплюється у слові завдяки цьому явищу, є однією з причин підтримання зацікавленості зазначеною проблемою.

Внутрішню форму вивчали такі дослідники, як Н. Д. Арутюнова [1], А. М.  Боюн [2], Л. А. Булаховський [3], В. К. Журавльов [4], А. А. За­лізняк [4], В. А. Звегінцев [6], В. М. Русанівський [9], Б. А. Плот­­ников [8] та ін.

Найпоширенішим процесом, що відбувається в межах внутрішньої форми слова, є її поступове зникнення. Найточніше така особливість цього лексичного явища простежується під час зіставного аналізу.

Можна виділити окремий тип відношень між синонімічними номінаціями різних мов, де в одному випадку слово зберігає внутрішню форму, а в іншій втрачає її [9, с. 18]. Подібне явище називають втратою внутрішньої форми («семантичною спрощеністю», «деетимологізацією») [6, с. 194].

Затемнення внутрішньої форми слова відбувається, коли лексична одиниця починає апелювати не до ідеї про поняття чи до образу поняття, а до його безпосередньої сутності, стаючи, таким чином, «довільним знаком» [9, с. 19].

Затемнення внутрішньої форми слова стало предметом детального вивчення відомого мовознавця В. О. Звегінцева: «Коли слово отримує повну семантичну незалежність і більше не покладається на мотиваційний зв’язок з первинною ознакою, а, навпаки, прямо апелює до предмета, що позначається, то внутрішня форма такого слова відступає на другий план, забувається і фактично перестає грати будь-яку роль у встановленні правил функціонування нового слова та його подальшого розвитку» [6, с. 193].

«Розвиток, історія мови та окремого слова – не свавілля сліпого випадку, не результат «Бога, що грає в кості», а вияв чітких закономірностей. Наука, якщо вона хоче бути наукою, повинна їх виявляти і ретельно зберігати вже виявлене» [4, с. 66].

Актуальність нашої статті визначає той факт, що в останні десятиліття розширюється джерельна база дослідження, зокрема і за рахунок елементів свідомості мовця, де лінгвісти фокусують увагу не на абстрактному мовному факті, а на його тісному зв’язку з мовною особистістю і мовною свідомістю.

Прикметна риса науки про мову кінця ХХ – початку ХХІ ст. – відмова від принципу дослідження мови «у самій собі й для себе». Особливість нового підходу полягає в тому, що «людський чинник» розглядають як невід’ємну властивість мови. «Мова наскрізно антропоцентрична. Присутність людини дає про себе знати на всьому обширі мови» [1, с. 3].

На початковому етапі вивчення лексики будь-якої мови треба намагатися не лише запамʼятати, як називають ту чи ту річ, а й зрозуміти, чому її так іменують. Треба зʼясувати не лише предметне, а й асоціативне значення слова. Для цього потрібно встановити спосіб утворення та структурний склад слова, також ознайомитися з іншими його значеннями й значеннями споріднених слів. Іншомовні слова, асоціативне значення і мотивування яких зрозумілі учням, запамʼятовуються легше, і вживаючи їх, вони не припускаються помилки. Тому й ставимо собі на меті дослідити фонетичні й морфологічні чинники, що можуть впливати на затемнення етимології слів, розглянувши зокрема історичні чергування, розходження в звуковому оформленні слів, повʼязані з асиміляцією та дисиміляцією, зміни етимології слова внаслідок різної артикуляції запозиченого звука, зміни звукової форми запозичень унаслідок впливу шляхів проникнення слова, залежність від безпосереднього або опосередкованого проникнення слів, спрощення, перерозклад, ускладнення.

Багато слів з їхніми сучасними значеннями звичайно є результатами тривалого розвитку, протягом якого з ними відбуваються ті або ті зміни, інколи дуже значні. Ці зміни зумовлені збагаченням досвіду людей, тенденціями розвитку самої мови. Зміни в історичному розвитку слів нерідко призводять до стирання їхніх первісних значень. Такими є зміни фонетичні, морфологічні, лексичні та семантичні. Зупинімося на фонетичних і морфологічних.

Без уваги до формальної сторони, без постулату непохитності фонетичних законів не було й немає наукового етимологізування [1, с. 61]. Вирішення етимологічних завдань – це перш за все ви­рішення формальних завдань, реконструкція звукової історії слова. Фонетичні закони можуть слугувати надійним підґрунтям під час вірішення етимологічних завдань, що й на сьогодні не втратили своєї актуальності. Певна сукупність надійних етимологій і є емпіричною базою фонетичного закону.

Звукові закони у фонетиці діють постійно, однак одні з них переходять з епохи в епоху, дія ж інших є обмеженою. Але закони, що діяли раніше, не зникли безслідно. Вони відбиваються в сучасних мовах у вигляді так званих історичних чергувань. Чергування цього типу призводять до зміни звукового складу слова, що в свою чергу нерідко тягне за собою часткову або повну зміну смислового навантаження слів, порушує їхні історичні родові звʼязки. Наприклад, давньоруське дієслово студити має той же корінь студ-, що і слова стид, сти(д)нути;

– від одного кореня руд— походять східнословʼянські слова рудий, ру(д)мяний, рыжий, р(ъ)деть (чергування у//и, д//ж, у//ъ//Ø);

– слова надутий, надменный і домна історично однокореневі (чергування у//(ь)м//ом);

– іменник горло розвинулось у *gerdlo (чергування е//о), з нього виникло жерело (жерло) (чергування г//ж), із нього рос. ожерелье;

– споріднені між собою східнословʼянські слова відати – вежливый – невежа – невежда (чергування д//ж//дж).

Наприклад, встановити етимологію слова тхір допоможе зіставлення з іншими словʼянськими мовами: польською – tchorz, чеською – dchor, російською – хорёк, що дозволяє реконструювати давню словʼянську форму дъхорь, яка повʼязується з дієсловом дъхнути ‘смердіти, воняти’ > тхнути ‘воняти’ > тхір. (Згадаймо, ‘дохлий’ означає ‘мертвий’.) Зрозумілою стає мотивація назви тхір – ‘смердючка’, як і його американського родича скунса, через неприємний запах.

Слово плащ теж демонструє давнє чергування. Як відомо, плащ ‘верхній широкий одяг без рукавів, що одягається навскид’ – прасловʼянське, утворене за допомогою суфікса -j-ь від пластъ ‘плаский, широкий’, згодом *stj змінюється на щ (згадаймо ще площа). З давніх часів плащ відоме як ‘широка з рівною поверхнею накидка’, яке з XIX ст. позначає також ‘легке пальто, дощовик’.

Прасловʼянське лапа ‘ступня або вся нога у тварин та птахів’ має відповідники в балтійських і германських мовах (пор. лит. lόpa ‘лапа собаки або ведмедя’, латиськ. lãpa ‘т. с.’, гот. lōfa ‘долоня’) та сягає індоєвропейського кореня *lop- (lep-) ‘щось пласке’. Цей же корінь у словах лопата, лопасть, лапоть, лопух.

Детальніше про такі чергування можна прочитати в спеціальній літературі з історичної або порівняльної граматики.

Багато іншомовних слів, що функціонують в українській мові, теж споріднені між собою, хоча ця спорідненість уже є лише фактом історичним, що ніяк не інтерпретується і не усвідомлюється простим мовцем. В іншомовних словах, як і в словʼянських, спостерігаються історичні чергування звуків. Однак якщо у словʼянських словах звʼязок між словами, хоч і з видозміненим звуковим складом, усе ж може бути зрозумілим, то іншомовні слова «вириваються» з природної мовної стихії, запозичаються в різні епохи, тому сприймаються як слова, не повʼязані між собою.

Наприклад, латинське дієслово propellere ‘проштовхувати вперед’, ‘відштовхувати’ створене за допомогою префікса pro – ‘вперед’ від дієслова pellere ‘бити’, ‘штовхати’. На основі того ж слова pellere внаслідок звукових змін виникло дієслово pulso, pulsare ‘бити’, ‘стукати’. У ньому короткий голосний e перед твердим l перейшов в о, а потім в u. У системі латинської мови ці дієслова (propellere, pulso) усе ж сприймаються як споріднені. В українську мову слово пульс із латинської прийшло в ХVІІІ ст. Як медичний термін воно виділилося із словосполучення pulsus venarum – дослівно ‘биття жил’. Слово ж пропелер потрапило до української з англійської як авіаційний термін. Як бачимо, шляхи проникнення згаданих лексем в українську мову теж затемнюють факт їх споріднення.

Так, наприклад, установлено, що в індоєвропейських мовах із найдавніших часів спостерігалося чергування голосних е//о//а і що серед приголосних словʼянському звуку с у споріднених морфемах відповідає германський h, грецький k, латинський c [k]; германський звук t відповідає звуку d у латинській, грецькій і словʼянській мовах.

Зіставлення в історичному плані споріднених слів, скажімо, українською серце та ін., дає можливість припустити, що давнішою, спільною для всіх цих слів була індоєвропейська форма *kˆrd, *kˆērdi із значенням ‘середка’, ‘те, що розташовано посередині’:

укр. серце – ст.слов. срьдьце – рос. сердце

гот. hairto (> нім. Herz)

лат. cor, пізн. cordis

грецьк. kardia.

Спорідненість простежують й у словах (лат. за походженням) камера ‘приміщення спеціального призначення в деяких закладах’ (для зберігання чого-небудь, для ізоляції затриманих у тюрмі тощо) та укр. комора ‘кладовка’. Запозичене у XVIII ст. камера з лат. camera ‘кімната’ виникло з грецьк. kamara ‘звод’ > ‘будівля під зводами’ > ‘кімната зі зводами’. Українське ж комора утворене безпосередньо з грецької комора – ‘звод’, ‘критий хід з колонами’, ‘кімната’.

Чергування дж//з засвідчує походження слова хазяїн, яке в словʼянських писемних памʼятках фіксується з XVI ст., що своїми витоками сягає тюркських форм (наприклад, перськ. ходжа ‘пан’, відображене в памʼятках з XIV ст.).

Розходження в звуковому оформленні іншомовних слів можуть бути зумовлені фонетичними процесами асиміляції або дисиміляції у мові-джерелі. Наприклад, у багатьох латинських за походженням словах або утворених з використанням латинських морфем, уживають префікс інтер— ‘між’: інтернаціонал, інтервал тощо. Цей префікс легко осмислюється у своєму значенні, але розпізнати його, скажімо, у словах інтелігент, інтелект майже неможливо, якщо не врахувати, що в інтер— останній звук r повністю уподібнився початковому кореня l. Простежмо: дієслово intellegere ‘те, що сприймається, під­дається впливу’ → латинський пасивний дієприкметник intellectus → далі інтелект – ‘розум’; префікс inter + дієслово legere ‘збирати, бачити, помічати’ = intellegere ‘сприймати, помічати серед іншого щось, отже, мислити’ → латинський активний дієприкметник intellegens ‘той, що розуміє, розумний’ → інтелігент.

Латинський за походженням префікс транс— ‘через’, ‘пере-’ в деяких словах так і виглядає, наприклад, trans ‘пере’ + portare ‘носити’ → лат. transportare ‘переносити’ → далі – транспорт; так само трансмісія ‘пересилка, передача’, трансформація ‘пере­оформлення, перетворення’, транскрипція – дослівно ‘пере­писування’ тощо.

Але у слові традиція цей префікс упізнати неможливо, хоч він у ньому й наявний: trans ‘пере-’, який втратив приголосні ns + діє­слово do, dare ‘давати’ → дієслово tradеre ‘передавати’ → лат. traditio ‘передача’ = традиція ‘те, що переходить від одного покоління до іншого’.

Через асиміляцію звʼязок між словами люстра та ілюстрація непомітний. Однак цей звʼязок існує, адже ілюстрація  ‘малюнок, приклад, який пояснює зміст викладеного’ (із цим значенням поширене в багатьох мовах світу) в українській уживається з XIX ст. і походить з лат. першоджерела illustratio ‘живе наочне зображення’, ‘картинка’ від illustrāre ‘робити світлим’ > ‘робити ясним, очевидним’, яке утворилося від префікса in, де внаслідок асиміляції n > l, та lustrāre ‘освітлювати’, перен. ‘проливати світло’ > ‘розʼяснювати’, звідки й люстра.

Можна простежити прихований звʼязок і між словами капуста, композиція і компот. Припускають, що слово капуста ‘городня рослина’ походить з середньолатинського caputium ‘голівка’ (середньоіталійське сappuccio ‘кочан капусти’). Саме ж caputium є контамінацією лат. caput ‘голова’ і cер.-лат. compos(i)ta ‘складена’.

Лексему компот запозичено з французької мови (фр. compote) у XVIII ст., яка, імовірно, походить із лат. componĕre ‘складати’ > ‘змішувати різні плоди, ягоди’.

Слово ж композиція походить від дієслова компонувати – ‘складати ціле з окремих частин’ (лат. componĕre з com‘разом’, ponĕre ‘складати’).

Між словами каштан і кастаньєти теж існує безпосередній звʼязок. Слово каштан ‘дерево родини букових і його плід’ запозичене в XVII ст. через польське посередництво (польськ. kasztan ‘каштан’) з німецької не пізніше середньоверхньонімецького періоду, коли звук s у сполученні st (kastanie) у всіх позиціях вимовлявся як шепелявий мʼякий s¢, який у подальшому в запозичених з німецької мови словах у польській ствердів і дав звук sz [ш]. (Пор., у сучасній німецькій мові сполучення st у середині слова звучить як ст, а не шт.) Нім. kastanie ‘каштан’ походить від лат. castanea, з грецьк. kastanon, повʼязаного з назвою міста Кастана в Малій Азії. Відповідно, каштан, за етимологією, – ‘кастанське дерево’.

Слово кастаньєти ‘ударний музичний інструмент з двох деревʼяних раковин’ запозичено з німецької в XVIII ст. із першо­джерельного іспанського castañetas ‘кастаньєти’, зменшеної форми від castaña ‘каштан’: деревʼяний музичний інструмент нагадує за виглядом шкаралупу каштанового плоду.

Зміни також відбуваються внаслідок того, що звуки одних мов не збігаються із звуками інших, спостерігається різна артикуляція в мові-джерелі відносно мови, що приймає. Як наслідок, запозичений звук передається в ній приблизно. Наприклад, німецький звук ű вимовляють, високо піднімаючи язик і сильно випʼячуючи та заокруглюючи губи. В українській же його вимовляють або як і (Hűlse ‘гільза’), або як у, графічно ю (Dűne ‘дюна’). Якщо подібні  іншомовні слова за­позичено в різні часи і в різних контекстах, то насправді споріднені вони слушно можуть сприйматися як далекі одне від одного. Такими, наприклад, є слова флігель і флюгер. Обидва походять із нім. Flűgel ‘крило’ (Flűg ‘політ’).

Ще приклад. Слово чай. Китайського походження. У мови Європи воно проникало двома шляхами: народи Заходу вивезли його з Південного Китаю, де воно звучить як «te» (звідти німецьке ‘tee’, англійське ‘tea’), українська ж запозичила слово через російську, оскільки росіяни торгували з північними провінціями Китаю, де чай називали «ча», звідти наше чай.

Слово кухня запозичене в українську через польське посередництво (польськ. kuchnia) з германського джерела (середньонижньонімецьке koch ‘кухар’, сучасна літературна німецька Kűche ‘кухня’, перен. ‘стіл, їжа’). Саме ж давньоверхньонімецьке kuchīna ‘кухня’ походить із середньолатинського cocina, лат. coquīna ‘поварня’. (Пор. лат. cocus, coquus ‘кухар’ від coquĕre ‘готувати, варити, смажити’.) Англійське ж сook ‘кухар’ походить безпосередньо з латинського джерела. Звідси різна артикуляція звуків в одному слові.

Зміна звукової форми іншомовних слів може залежати також від того, яким шляхом проникало слово в мову, що приймає, – писемним чи усним. Адже в більшості мов, які користуються звуковим письмом, написання не збігається із звучанням. Якщо усна і писемна форми тієї ж лексеми (або морфеми) проникають до іншої мови, то часто вони сприймаються як різні й неспоріднені між собою.

Наприклад, слова бор, бормашина, які використовують у своїй практиці дантисти, проникли в українську мову писемним шляхом з німецької (Bohrer ‘свердло’). Але німецький голосний о – закритий, звужений, за усного запозичення був сприйнятий як у, тому з того ж німецького Bohrer було утворено слова бур, бурав ‘інструмент для свердлення’, бурити ‘свердлити’, від яких згодом постали буравчик, буровик, бурильний.

Звуковий склад іншомовних слів може також залежати від того, яким шляхом слово проникало в мову, що приймає, – безпосередньо або через посередництво інших мов. Якщо слово приходить через мову-посередник, то посередник міг змінити первісний звуковий вигляд, що викликає затемнення етимологічної спорідненості слів.

Як приклад наведемо слова дентин  ‘речовина, яка складає основну масу зуба’ і дантист  ‘зубний лікар або технік’, що етимологічно споріднені між собою. Різниця ж у звуковому оформленні цих слів пояснюється тим, що перше запозичене безпосередньо з латинської (dens, dentis ‘зуб’), друге проникло в словʼянські мови через посередництво французької, у якій сполучення en вимовляється (читається) як .

Ще один приклад: безпосередньо з латинської мови запозичено слово проект (лат. projectus – ‘кинутий уперед’ > ‘попередньо накреслений задум’, рос. ‘набросок’).

До латинського projectus сягають корінням і слова прожектор  ‘освітлювальний прилад’ і прожектер (рос. прожектёр)  ‘любитель безпідставних проектів’. Але два останніх прийшли з французької, у якій замість латинського j вимовляють звук ж.

Втрата внутрішньої форми (а точніше семантичної мотивації) розповсюджується й на складові морфологічні елементи слова. Як пише А. М. Боюн, «деякі семи похідної основи зберігаються в семантичній структурі похідної лексичної одиниці в дещо модифікованому вигляді, а інші зовсім згасають» [2, с. 6].

Деетимологізація – зміна в морфологічній словотворчій структурі слова, коли для свідомості носіїв мови виявляється втраченою етимологічний зв’язок цього слова з тією чи тією непохідною основою. Деетимологізація може бути викликана або тим, що слова з вихідною непохідною основою перестають існувати в мові, або тим, що слово занадто далеко пішло в своєму семантичному розвитку від слова з відповідною непохідною основою. Отже, спрощення – втрата виділюваності морфем, коли складні за будовою слова видаються більш простими.

Наприклад, жи-т-о, жи-р-ъ, жи-тт-я є спорідненими;

– так само да-р, да-ча, да-в-а-ти;

пи-ти, пи-р, пи-тв-о, пи-я-цтв-о;

булавка колись було зменшеною формою з суфіксом -к- від булава;

– так само мис-к-а, а давнє миса зникло з ужитку;

греб-інь, давнє гребти позначало ‘чесати’;

підозра від зріти, узріти щось;

почин від схилятися в поклоні перед людиною з чином, посадою;

о-корок від о + первісне ‘корок’ ‘нога’;

па-скуда від па + скуда – ‘бідність’, згадаймо ‘скудний’ – бідний;

за-втр-а від за + утр + а;

подушка від по + душ < дух ‘дути’ +к+а;

весело від первісного вез-ло – вез-ти+ло.

Продуктивно це явище виявляється і в російській мові:

вилка < вилы;

крыльцо ‘прибудова перед будівлею’ < крило ‘бічна прибудова до будівлі’ < крило птаха;

обет – об(в)ет – завет – ответ – совет;

су-тки (пор. су-став) – тыкать – стык – тычинка – ткнуть – ткань – точка.

Спрощення, зрозуміло, відбувається і в запозичених словах, тому похідні слова сприймають як непохідні, а складні – як прості.

Наприклад, слово прокурор в українській мові вважають кореневим. Однак у французькій мові, звідки воно походить, у ньому осмислюється суфікс -ор (-еur) і основа прокур- (латинське prōcūro ‘турбуюсь, наглядаю’). Латинське ж дієслово утворене від префікса prō+curāre ‘турбуватися, наглядати’, від іменника cura ‘турбота’, ‘старання’. В українській мові куратор ‘особа, якій доручене спостереження, нагляд за якими-небудь роботами’;

– так само кашне з французької cache nes  буквально ‘ховай ніс’;

партер – з французької parterre – ‘на землі’ (префікс par ‘на’+ terre ‘земля’).

Спільнокореневими є слова абажур, журнал, тужурка через те, що

абажур (‘ковпак, який одягають на лампу’) запозичено з французької мови в ХVІІІ ст. Французьке abat – jour складається з частини дієслова abattre ‘відображувати, відсвічувати’, буквально ‘відбивати, валити вниз’ та іменника jour ‘світло’, ‘день’;

журнал (‘періодичне видання’, ‘книга для записів’) запозичено з французької мови на початку ХVІІІ ст. Французьке journal ‘журнал’ = суфікс прикметника -al + journee (jour) ‘день’. Первісне значення – ‘щоденний запис подій’;

тужурка (‘куртка для повсякденного носіння’). Словники фіксують це слово з 50-х років ХІХ ст. Утворене з tous ‘усе’ і jours ‘дні’ + предметний суфікс —к-а = toujours ‘завжди’, ‘постійно’ + суфікс —к-.

Зрозуміло, що спільнокореневими ці слова виявляються лише на етимологічному рівні. Крім того, у словах абажур і журнал спостерігаємо спрощення морфемної структури слова в українській мові.

Спрощення морфемної будови відбувається й у слові гладіатор  ‘озброєний боєць із рабів або військовополонених у Давньому Римі’. У словниках фіксується з початку ХІХ ст. Запозичене з латин­ської glădiātor ‘гладіатор’, утворене з суфікса —ātor особи-діяча (пор.  оратор) і кореня glăd- від glădius ‘меч’, ‘шпага’.

Спорідненою до ‘гладіатора’ є лексема ‘гладіолус’ – назва квітки. Гладіолус  дослівно ‘меч-трава’, бо форма її листя нагадує меч.

Перерозклад – перерозподіл меж між морфемами – відбувся і в словах

ѫтроба > утроба > вън-утрь > внутрь > нутро > нутрощі;

долоня – ладонь;

ведмідь – медведь;

голоблі – оглобли тощо.

Ускладнення – явище, протилежне спрощенню. Полягає в тому, що непохідна основа починає членуватися на морфеми. Процес ускладнення особливо часто спостерігають в іншомовних за походженням словах.

Наприклад, слово марка під впливом слів на зразок кірка, нірка набуло раніше відсутнього в ньому суфікса -к- (мар-очн-ий, мар-очк-а тощо).

У слові електрика почав виділятися суфікс -ик- після появи слів електрифікація, електроносій та ін.

У слові хна кінцевий [а] сприймають як флексію, якою вона в мові-джерелі не виступає; аналогічно чалм-а.

Існування описаних явищ розглядаємо як причину виникнення певних труднощів під час порівняння внутрішньої форми синонімічних слів різних мов. В одному випадку слово може втратити внутрішню форму, а в іншому – усе ще зберігати її в модифікованій семантиці. Тут усе залежить від змісту, значення, а іноді й контексту, тому, здійснюючи глобальне контрастивне дослідження, такі приклади потрібно розглядати в кожному випадку окремо.

Затемнення внутрішньої форми слова наявне навіть у спільнокореневих словах, у яких нібито має бути зрозуміла мотивація. Це пояснюють тим, що в процесі функціонування кореня (де міститься основна мотивація) його значення може не маніфестуватися.

Отже, на затемнення етимології слів можуть впливати такі мовні чинники: історичні чергування, розходження в звуковому оформленні слів, повʼязані з асиміляцією та дисиміляцією, зміни етимології слова внаслідок різної артикуляції запозиченого звука, зміни звукової форми запозичень унаслідок особливостей проникнення слова в мову (писемний та усний шляхи), яка приймає, зміна звукового складу слів, залежна від безпосереднього або опосередкованого проникнення слів; деетимологізація, коли звʼязки між мотивованим і мотивуючим стираються, а межі між первісним та вивідними значеннями роз­ширюються.

Стерта або затемнена внутрішня форма слова містить вагомий науковий потенціал, адже вона може використовуватися як один з елементів історико-філологічних підходів до формування моделей мовної свідомості минулих часів [7, с. 81]. До того ж, слова із втраченою внутрішньою формою становлять величезний інтерес для психо­лінгвістики. Вони є матеріалом для системного опису процесу мислення людей, які жили багато років тому [7, с. 81], тобто дають змогу в діахронії простежити зв’язок мови і мислення – одного з найважливіших питань історичної психолінгвістики.

У зв’язку з цим, перспективними напрямами наукової діяльності можемо вважати проведення зіставного аналізу стертої внутрішньої форми слів, а також вивчення її повторного використання під час творення нових семантичних одиниць.

 

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

  1. Арутюнова Н. Д. Типи языковых значений : Оценка. Событие. Факт / Н. Д. Арутюнова. – М.: Наука, 1988. – 341 с.
  2. Боюн А. М. Иерархия семантической структуры вершины слово­образовательного гнезда (на материале СГ со словом-вершиной вода) : дис. … канд. філол. наук / А. М. Боюн. – К., 1996. – 317 с.
  3. Булаховский Л. А. Деэтимологизация в русском языке / Л. А. Бу­ла­ховский // Труды института русского языка АН СССР. – М., 1949. – Т. 1.
  4. Журавлев В. К. Принцип иерархичности звуковых изменений в этимологии / В. К. Журавлев // Этимология 1984 : сб. науч. трудов / отв. ред. чл.-кор. АН СССР О. Н. Трубачев. – М. : Наука, 1986. – 256 с.
  5. Залізняк А. А. Внутрішня форма слова [Електронний ресурс] / А. А. Залізняк. –  Режим доступу : http://www.krugosvet.ru
  6. Звегинцев В. А. Семасиология / В. А. Звегинцев. – М.: Изд‑во Московского ун-та, 1957. – 323 с.
  7. Лінгвістика XXI століття : нові дослідження і перспективи. – К. : Логос, 2007. – 232 с.
  8. Плотников Б. А. О форме и содержании в языке / Б. А. Плот­ников. – Мн. : Высшая школа, 1989. – 254 с.
  9. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики / В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1988. – 240 с.

 

Надійшла до редколегії 10.09.2015

 
 
Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів. За точність викладеного матеріалу відповідальність покладена на авторів.
Усі права застережені. Використання матеріалів – з дозволу редакційної ради

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2012-2015